ОСНОВИ МЕТОДИКИ ВИХОВАННЯ ПРАВИЛЬНОЇ ВИМОВИ ЗВУКА ПРИ ДИСЛАЛІЇ
Пінчук Ю.В.
Головною метою корекційної логопедичної роботи при дислалії є формування у дитини уміння правильно (відповідно до літературної норми) вимовляти звуки мови в будь-якому за ступенем складності мовленнєвому матеріалі в різних умовах спілкування.
Починаючи корекцію звуковимови, кожен спеціаліст прагне вибрати найбільш короткий і ефективний шлях навчання дитини. Але кількість витраченого часу в кожному конкретному випадку буде різною в залежності від багатьох факторів : від індивідуальних особливостей логопата, від структури мовленнєвого дефекту і його природи, від професійного рівня фахівця-логопеда, від його уміння використати найбільш точний, адекватний дефекту, коригуючий прийом, підібрати цікаві для дитини види роботи, які сприяють підвищенню пізнавальної активності учня та допомагають уникнути перевтоми.
Цілком природньо, що успіх логопедичної роботи залежить також від віку дитини. У дошкільників дислалія долається швидше, ніж у школярів, а у молодших школярів - швидше, ніж у старших.
Логопедична робота по вихованню правильної звуковимови здійснюється послідовно, поетапно. Всього цих етапів три:
I - підготовчий;
II - постановка звука (за Гріншпуном Б.М. - етап формування первинних вимовних умінь та навичок);
III - автоматизація і диференціація поставленого звука, введення його в зв’язне мовлення (етап формування комунікативних умінь та навичок).
Розкриємо зміст та завдання кожного етапу.
І. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП.
Зміст підготовчої логопедичної роботи залежить від структури дефекту, від того, яка ланка мовленнєвої системи порушена - мовленнєва моторика чи фонематичне сприймання. При комбінованій ваді, а це часто буває при складній дислалії, робота ведеться паралельно - і над формуванням вимовних, артикуляторних умінь та навичок і над фонематичним розвитком.
При функціональній моторній дислалії на підготовчому етапі розвивають моторику органів артикуляції. З цією метою проводять спеціальну артикуляційну гімнастику, спрямовану на поліпшення якості рухів (точності, координованості, переключення тощо), бо звук людського мовлення -фонема , артикулема - це сукупність певних рухів губ, щелеп, язика, піднебіння.
При дислалії можуть порушуватись довільні рухи окремих органів артикуляції (наприклад, підняття широкого кінчика язика, передньої його частини, до піднебіння - для Р; або торкання, дотик бічних країв язика до верхніх кутніх зубів-для шиплячих фонем тощо).
Ось чому в деяких випадках не можна починати постановку звука відразу, а спочатку треба навчити дитину надавати своєму язику необхідне положення. Таке вміння досягнеться тренуванням перед дзеркалом. Для відпрацювання потрібних рухів артикуляційних органів дітей шкільного віку попередньо вчать знаходити і називати губи (верхню, нижню), зуби (верхні, нижні), язик, його частини (кінчик, спинка, корінь), вчать розповідати про їх роботу. Це ознайомлення здійснюють послідовно: спочатку на фотографіях, муляжах або схемах, потім діти знаходять у себе і запам’ятовують їх назви. Далі усвідомлюється те, що язик і губи можуть змінювати свою форму, положення: губи можуть бути у посмішці, заокруглюватись, язик може бути широким, як "лопаточка", вузьким, як "жало", підніматися вгору тощо. Важливо, щоб діти-логопати зрозуміли, що від положення мовленнєвого органа, від точності його роботи Залежить правильність, чіткість і ясність вимови звука. Зміст цієї підготовчої роботи, авторами якої є наші українські вчені М.А.Савченко, Р.А.Юрова, докладно описаний у навчальному посібнику Марії Аврамівни Савченко "Методика виправлення вад вимови фонем у дітей".
У логопедичній практиці застосовуються різноманітні артикуляційні вправи (статичні, динамічні). Статичні вправи спрямовані на утримування артикуляційної пози протягом 6-10 секунд. / "чашечка, "лопатка" , "голочка" тощо/. Динамічні вправи передбачають ритмічне повторення 6-8 разів якогось руху того чи іншого мовленнєвого органу / "маятник годинника", "гойдалка", "футбол" тощо/. Добір вправ у кожному конкретному випадку визначається двома факторами : по-перше, особливостями правильної артикуляції звука, над яким працюють, і по-друге, характером дефектної артикуляції.
Наприклад , для виховання правильної артикуляції звука Р важливо навчити дитину піднімати язик угору і тріпотіти його кінчиком біля альвеол, тому артикуляційна гімнастика буде спрямовуватись на вироблення саме таких артикулем, а для звука С, при вимові якого інша позиція язика, потрібні інші артикуляційні вправи. Наприклад, при так званій міжзубній вимові звука С -губи у посмішці, зубки- стулені у два рядочка тощо.
Слід пам’ятати, що для маленької дитини тренувальні артикуляційні вправи не завжди цікаві, від них діти швидко втомлюються і взагалі втрачають інтерес до логопедичного заняття. Тому логопеди-практики весь час знаходяться у пошуку нових прийомів, стимулюючих дітей до активної роботи. Про такі ігрові прийоми можна прочитати у авторів М.Г. Генінг, Н.А.Герман, М.Ф.Фомічової, Н.В.Новоторцевої і т.і.
Різноманітні артикуляційні вправи сприяють виробленню повноцінних рухів органів артикуляції, необхідних для правильної вимови звуків. Крім того, з їх допомогою відбувається об’єднання простих рухів у складні - в артикуляційні образи різних фонем.
Виходячи з положення про тісний взаємозв’язок ручної і артикуляційної моторики, в структуру логопедичних занять на підготовчому етапі включаються вправи на розвиток і вдосконалення дрібної моторики кисті І пальців рук. Вправи пропонуються в ігровій формі: "пальчики вітаються" /почергово вказівний палець, середній, безіменний, мізинчик торкаються подушечки великого пальця /; "пальчики потягуються" /покласти обидві руки долонями на стіл І піднімати почергово палець за пальцем догори від стола якнайвище), пальчики скласти "у замочок", зробити ними "дудочку", "дах", "стільчик", "зайчика", "обривання пелюсточок квітки", гра "на роялі" тощо.
Артикуляційні вправи слід проводити в певній послідовності: спочатку за наслідуванням, потім за показом і словесною інструкцією і, нарешті, тільки за інструкцією.
Розвитку дрібних м’язів руки сприяють різноманітні вправи з предметами: мозаїка, нанизування пірамідок, намистинок, геометричне лото, викладання фігур та орнаментів з паличок, кубиків тощо.
Малювання, графічні роботи також використовуються в логопедичній роботі з метою розвитку ручної моторики.
Методика рекомендує: при обведенні контурів, при домальовуванні предметів спочатку вчать дітей обводити контур пальцем. Це сприяє формуванню дотикового, рухового, а також зорового образу даного предмета.
Всі описані вище розділи роботи підпорядковані одній меті -усуненню недорозвитку мовленнєвої моторики, що є неодмінним симптомом моторної функціональної дислалії.
Головною ознакою сенсорної дислалії є фонематична недостатність. Дітям з цією формою дислалії характерні :нестійка слухова увага, швидка її виснажуваність, погана слухова пам’ять. їм важко повторити ланцюжок складів з корелюючими звуками типу па-ба-да; важко виконати завдання, в яких сполучається слово із рухом. Характерне для дітей з сенсорною дислалією порушення музикального слуху утруднює засвоєння ними словесних, логічних наголосів, інтонації.
При сенсорній формі дислалії з дитиною, яка не усвідомлює неправильність своєї звуковимови, підготовчу роботу слід починати з розвитку слухової уваги, слухової пам’яті, фонематичних процесів.
Дітей слід привчати вслуховуватись у звучаще слово, впізнавати і розрізнювати звуки, що входять до складу цього слова, виділяти окремі з них (голосні, приголосні).
Роботу починають з розрізнення немовних звуків, наприклад, звуків природи, вулиці, звучащих іграшок, музичних інструментів.
В ігровій формі з використанням дзвіночка, сопілки, бубна, губної гармошки діти вчаться визначити джерело, напрямок звучання, силу гучності, кількість звучань тощо. Доцільно використовувати ігри "Що звучало?", "Як звучить вулиця?", "Що робить Петрушка за ширмочкою?", "Тихо-голосно", "Хто голос подає?" (голоси тварин) і т.і.
Можна відтворювати ритм /та-та-та, та-та-та, та-та-та/, створені різними джерелами звука.
Вироблення уміння зосереджувати увагу на вимові звуків, слів, речень варто починати із завдань, які передбачають повторення почутого, виконання дітьми різних дій за словесною інструкцією.
З цією метою М.А.Савченко рекомендує такі орієнтовані завдання: 1.Повторити слова (речення), виголошені логопедом:
Червоний, зелений, синя;
весела, веселий, весела;
зелень, зелений, зеленіє;
помідори, огірки, картопля, капуста;
Повернулись з теплих країв птахи. Повернулись птахи з теплих країв. Птахи повернуться з теплих країв. З теплих країв повернулися ластівки, лелеки, журавлі.
2.Виконати завдання типу: "Візьми зошит (зошити) і поклади у шафу (на шафу). Налий води в склянку, вилий, перелий, надлий".
3.Визначити кількість вимовлених логопедом голосних, приголосних, складів (при цьому не рекомендується вживати дефектні звуки), повтори їх:
а...и, і...у...е, і...е, а...о...у,
м...х, п...ф...х, т...п, н....п...х...
та...ти, му...ма, да...та...да...
Вироблення умінь аналізувати звуковий склад слова починають з упізнавання звука в слові. Перед дитиною ставиться завдання плеснути в долоні, коли прозвучить слово, наприклад, із звуком С, Логопед проголошує слова: борщ, суп, сом, рак, ліс, білка, миска, рис... Дітям пропонується придумати слова із заданим звуком (не дефектним), відібрати малюнки, у назвах яких є запропонований логопедом звук, визначити місце звука в слові (початок, кінець, середина), визначити послідовно всі звуки в слові, порахувати їх кількість тощо. Така робота значною мірою сприяє розвитку у дітей спрямованості уваги до звукової сторони мовлення, вдосконаленню слухового сприймання, поліпшенню його взаємодії з артикуляцією.
У випадках сенсорної функціональної дислалії до виховання правильної артикуляції приступають лише після того, як дитина навчиться відрізняти свою дефектну вимову від унормованої.
Без вироблення фонематичного узагальнення за певною фонемою не
буде відповідно закріплюватись правильний артикуляційний образ, навіть при достатніх вимовних можливостях.
Підводячи підсумки, слід виділити два основних напрямки підготовчої роботи : - розвиток фонематичних процесів;
- розвиток мовленнєвої моторики.
2. Постановка звука (або етап формування первинних вимовних умінь та навичок).
Вірну (унормовану) вимову звука можна поставити такими трьома способами:
- шляхом наслідування;
-механічним;
-мішаним;
Розкриємо зміст кожного з них.
Перший спосіб постановки звука ґрунтується на наслідуванні. Користуючись слухом, зором тактильно-вібраційними та м’язовими відчуттями, дитина (обов'язково перед зеркалом) сприймає звучання та артикуляцію фонемні свідомо намагається відтворити потрібні рухи мовленнєвих органів та вірний акустичний образ. Наслідування супроводжується словесними поясненнями логопеда. Наприклад, щоб викликати у дитини вірний артикуляційний і акустичний образ С ("пісенька водички") треба посміхнутися, показати зубки, кінчик язика утримувати на дні ротової порожнини і видихати "холодний" струмінь повітря (що добре відчувається тактильне тильною стороною долоні).
Все це робиться перед дзеркалом, в якому дитина бачить своє обличчя і обличчя логопеда. Порівняння двох зображень, двох оральних образів допомагає дитині зрозуміти, що вона робить невірно і як це треба виправити.
Другий спосіб постановки звука полягає у використанні механічного впливу на мовленнєві органи. Це здійснюється за допомогою спеціального зонда або шпателя, або чисто вимитого пальчика тощо.
Дитину просять вимовляти, наприклад , звук С, При міжзубній вимові у дитини в момент мовлення кінчик язика висовується з рота між зубами.
Використовуючи зонд №2, можна механічним способом утримати кінчик язика за нижніми різцями, як того вимагає правильна артикуляція звука С.
Треба пам’ятати: зонди можна використовувати тільки після стерилізації, отже вони повинні виготовлятись із спеціальної сталі, досить міцної, щоб не гнутися, і такої, яка не ржавіє від вологості. Розмір зонда має
Відповідати дитячої ротової порожнини
Третій спосіб постановки звука - мішаний. В ньому поєднуються наслідування і механічний виливна органи мовлення.
Механічна допомога застосовується як додатковий прийом при роз'ясненні того, як правильно відтворити потрібну артикуляцію.
Хочеться підкреслити, що яким би способом, ми не ставили звук, слід дбати про те, щоб він (цей звук) відразу звучав у складі (са, ша, ру...), бо при постановці ізольованого звука часто буває важко перейти до вимови його у складі, у слові, особливо це стосується звука Р
3.Автоматизація звука, його диференціація із звуком-замінником, введення звуку в зв’язне мовлення.
Спостереження за процесом оволодіння дитиною звуками в нормальному онтогенезі показують, що з моменту появи у мові дитини першого правильного звука (наприклад, Р абр Ш...) до широкого включення його в самостійне мовлення інколи проходить досить чимало часу - 2-3 місяці, півроку. Отже, якщо в нормі засвоєння звука є часто тривалим процесом, то при дислалії процес автоматизації, або закріплення, рідко буває коротким.
Закріплення звука здійснюється в мовленнєвих вправах, добір яких у першу чергу базується на дидактичному принципі поступового переходу від простого до складного. В багатьох випадках дітям легше вимовляти новий звук (наприклад, С, Ш або Р) на початку слова в сполученні з голосною "СА-САНЯ, САЛЮТ; ША-ШАПКА, ШАХИ; ШУ-ШУБА тощо. Легше, ніж в словах, вимовляти звук в складах, але асемантичні (без змісту) склади нецікаві дітям, тому логопеди складають численні чистомовки типу: Ша-ша-ша - каша, Маша і лоша;
Ра-ра-ра - висока гора;
Ла-ла-ла-Галинка мала...
Другу частину чистомовки спочатку проговорює логопед сам (тому що переобтяжений новим звуком текст є для дитини надзвичайно складним).
Перші вправи на закріплення поставленого звуку проводиться тільки під контролем логопеда, щоб уникнути виникнення нової неправильної артикуляції, яку в подальшому знову слід коригувати, а отже і подовжувати курс корекційного навчання.
Потрібно пам’ятати, що фонетичні вправи швидко стомлюють дитину, тому мовленнєвий матеріал слід подавати в цікавій формі. Можна використовувати ігри ("вертоліт", "лото", "карти"...), малювання, художнє слово й інші види діяльності, які підвищують пізнавальну активність дитини, не допускають її перевтоми.
Заняття з дитиною рекомендується проводити систематично, не менше трьох разів на тиждень.
Потрібно зауважити, що методика не рекомендує одночасно закріплювати подібні за акустико-артикуляційними ознаками звуки (наприклад, С і Ш, С і Ц, Р і Л, тощо). У більшості випадків це подовжує час корекційної роботи над виробленням вірної артикуляції кожного звука зокрема.
Підведемо підсумок:
Етап автоматизації (або закріплення) звука - це тренувальні мовленнєві вправи, спрямовані на використання нової вірної артикуляції в різних фонетичних умовах - на початку слова перед голосною, в кінці слова, при збігові приголосних, у фонетично простих та складних словах тощо. При цьому застосовуються прийоми відображеної вимови, тобто вимови з опорою на вірний артикуляційний і акустичний образ звука, вимовленого педагогом, та самостійного називання слів за картинкою з цим новим звуком (для учнів також читання текстів з відповідним мовленнєвим матеріалом).
Диференціація поставленого звука потрібна тим дітям, яким важко розрізняти подібні, корелюючі звуки, тобто протиставлені за дзвінкістю-глухістю, м’якістю - твердістю тощо. Наприклад: дитина вже добре вимовляє звук ТИ у таких словах, як шапка, шуба, мішок, машина. Запропонувавши їй для відтворення слова типу соняшник, Саша, ви можете почути у відповідь "шоняшник" або "сонясник", "Шаша" або "Саса" (згідно О.В.Правдіної, це діти 3 рівня порушеної звуковимови). Як правило, у таких логопатів переважає фонематичний дефект. У подальшому, якщо не приділяти спеціальної увага розрізненню звуків на слух і за артикуляцією, їх писемне мовлення буде супроводжуватись однотипними замінами літер.
Перш за все на етапі диференціації розрізняються на слух і у вимові новий поставлений звук і звук, який його раніше замінював. Наприклад, замість С вимовлявся ТІЇ, диференціювати потрібно звуки Ш-С. З цією метою корисно повправляти дитину у вимові пар слів-паронімів (каша-каса, шапка-сапка..;). Почувши слово, наприклад, каша, дитина повинна назвати ізольовано Ш (один з пари опозиційних звуків), каса -с, миска-с, мишка -ш і т.і. Можна запропонувати дитині відібрати (з купки) малюнки, окремо в назвах яких міститься звук Ш і окремо із звуком С; придумати слова із звуком Ш і звуком С, або такі слова, в яких є і Ш і С в одному слові - шосе, шостий, суміш, сушка і т.і. - вірно їх вимовити.
Введення нового звука в зв’язне мовлення - це заключний етап логопедичної , роботи над звуком, етап формування комунікативних умінь та навичок.
Мета його - навчити дитину користуватись поставленим звуком в усіх видах мовленнєвої діяльності. Більшою мірою на цьому етапі використовуються тексти, творчі справи, в мовленнєвому матеріалі яких часто зустрічається опрацьований звук.
"Босий хлопець сіно косить, босі ноги роса росить". Частота звуків С, Сь, Ц у цій скоромовці значно перевищує нормальний їх розподіл у звичайному мовленні. І якщо в цих складних умовах дитина з завданням справляється, логопедичну роботу над вихованням у неї свистячих звуків можна вважати закінченою.
Коментарі
Дописати коментар