Часто терміни інтеграція й інклюзія помилково вживають як взаємозамінні.
Водночас ці поняття різняться суттєвими відмінностями.
За інтеграції діти з різними (відмінними) здібностями залучаються до
існуючої освітньої системи; педагогічні зусилля спрямовуються на те, аби зробити
дитину «нормальнішою», допомогти пристосуватися до існуючої моделі шкільної
освіти (проведення уроків, умови шкільного життя тощо).
Інклюзія ж передбачає, що від самого початку всі діти належать до системи
масової освіти. Отже, про потребу «пристосовувати» дитину до освітнього
середовища взагалі не йдеться, адже вона вже є частиною цієї системи. Мета інклюзії полягає в тому, щоб кожний навчальний заклад був заздалегідь готовий
прийняти дітей з різними (відмінними) здібностями.
Розв’язання цього завдання потребує змін не лише в організації роботи
шкіл, а й переосмислення та зміни ставлення педагогів спеціальних і масових
навчальних закладів, чимало з яких досі вбачають свою роль у тому, аби навчати
певну «категорію» дітей: вчителі масових навчають «нормальних» учнів, учителі
спеціальних закладів – учнів «з порушеннями розвитку». Для цього потрібно
змінити ставлення, переконання і цінності шкільних працівників.
Складові інклюзії
Наразі в науковій літературі можна зустріти чимало визначень поняття
інклюзія. Але всі вчені й практики одностайні щодо її основоположних складових.
Серед них:
прийняття у навчальні заклади всіх дітей без винятку;
залучення всіх дітей з різними (відмінними) здібностями до тих навчальних
закладів, які б вони відвідували, не маючи обмежених можливостей (як діти з
типовим розвитком);
кількість дітей з відмінними здібностями у школах і класах має бути природно
пропорційною їхній загальній кількості в місцевій громаді (населеному пункті,
районі тощо);
диференційовані підходи у викладанні; використання всіх можливих місцевих
ресурсів для забезпечення різноманітних освітніх потреб учнів.
Інклюзія в кожному окремому випадку обумовлена відповідним
конкретним контекстом (місто – село, етнічна/релігійна однорідність –
розмаїтість, культурні традиції, економічний та соціальний рівень розвитку країни
тощо), і тому єдиної формули успішного залучення дітей з різними (відмінними)
здібностями, яку можна застосувати до будь‐якої школи, не існує. Найбільші
успіхи у втіленні інклюзивної форми освіти мають навчальні заклади, де
розуміють і демонструють ефективні методики навчання та викладання в
атмосфері співпраці, підтримки з боку шкільної адміністрації та громади.
Коментарі
Дописати коментар